1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
шаблоны joomla 2.5 здесь

Видатні вчені

Федорець Володимир Олександрович

Федорець Володимир Олександрович народився 27 березня 1925 року у селищі Градижськ на Полтавщині у селянській сім''ї і до початку Великої Вітчизняної війни встиг закінчити дев'ять класів. В 1941 році опинився на окупованій території та два роки уникав реєстрації на біржі праці. Врешті-решт його схопила поліція і він опинився в Німеччині, у концтаборі "Обераден" поблизу міста Дортмунд, де працював чорноробом на вугільній шахті. Після розгрому гітлерівської Німеччини був звільнений з табору і відправлений у Сибір, де працював бухгалтером в тресті "Сталінськпромбуд" у Кемеровській області. Тільки у вересні 1947 року Володимир Олександрович отримав дозвіл повернутися на Полтавщину до рідних, тоді ж він вступив у ряди ВЛКСМ. У 1948 році він закінчує Градижську середню школу і вступає на інженерно-педагогічний факультет Київського політехнічного інституту, а ще через рік, навчаючись в КПІ, вступає на заочне відділення Київського Державного педагогічного інституту за спеціальністю "Математика і фізика", який закінчує у 1951 році. В. О. Федорець починає працювати вчителем у середній школі №66 міста Києва, одночасно продовжуючи навчання у КПІ. По закінченні КПІ у 1953 році його направляють на роботу викладачем машинобудівного технікуму у місто Осипенко до вступу до аспірантури кафедри металорізальних верстатів КПІ. З цього часу він вже не розлучається з КПІ. Він працює на посаді вченого секретаря Ради інституту, а у 1963 році стає викладачем кафедри верстатів - спочатку старшим викладачем, потім доцентом, професором, завідувачем кафедри.

У 1961 році В. О. Федорець захистив кандидатську дисертацію на тему "Дослідження гідравлічних автооператорів до багато-шпиндельних автоматичних токарних верстатів".

Він активно веде педагогічну, методичну і наукову роботу. Його організаторський талант яскраво проявився при створенні спеціальності "Гідропривід і гідропневмоавтоматика" на механіко-машинобудівному факультеті КПІ. У 1965 році була організована кафедра гідроприводу і гідропневмоавтоматики, обов''язки завідувача якої став виконувати В.О. Федорець. За успішну наукову, педагогічну і суспільну роботу нагороджений Грамотою Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР, знаком "Переможець соцзмагання", Почесною грамотою ЦК профспілки.

Він активно займається суспільною роботою: у різний час був головою місцевого комітету КПІ, секретарем парторганізації механіко-машинобудівного факультету (член КПРС з 1963 року), заступником голови методичної комісії міськкому КПУ з робототехніки, декан факультету Університету технічного прогресу.

У 1976 році він повертається на кафедру верстатів і виконує обов''язки її завідуючого (1976…1979 роки). Активно веде наукову роботу і у 1983 році захищає докторську дисертацію на тему "Циклове програмне керування металорізальними верстатами і гідропневмоприводом".

У 1985 році знов очолює кафедру верстатів. Чітко орієнтуючись в напрямах розвитку верстатобудування, вводить нові дисципліни, створює нові лабораторії. Кафедра отримує назву кафедри металорізальних верстатів і обладнання ГВС.

У 1994 році указом Президента України

В. О. Федорцю присвоєно почесне звання "Заслужений робітник народної освіти України".

Напрямом наукової роботи В. О. Федорця була розробка, дослідження і застосування засобів гідропневмоавтоматики у машинобудуванні. Він очолив роботи по розробці схем керування на основі струменевих елементів системи "Волга" для токарноревольверного верстату з цикловим програмним керуванням моделі 1416Ц. Верстат був запущений в серійне виробництво на Бердичівському верстатобудівному заводі "Комсомолець" і відзначений премією ВДНГ СРСР. Розробка генератора гармонічних коливань для виявлення резонансних частот ракетних трубопроводів для НВО "Енергія" була відмічена подякою генерального конструктора космічних кораблів академіка В. Глушка. Разом з ЕНІМСом він розробляв струменеві командоапарати, а для київського заводу "Більшовик" системи керування на струменевих елементах для видувних машин для виготовлення виробів з пластмаси.

Цифрові приводи пневматичні, гідравлічні, пневмогідравличні, для різноманітного обладнання, розроблялись для верстатобудівного заводу "Комсомолець" (місто Бердичів), заводу хімічного машинобудування "Прогрес" (місто Бердичів), АвтоВАЗа (місто Тольятті, Росія).

На командоапарат, розроблений для Бердичівського заводу "Прогрес", було отримано патент Великої Британії.

В. О. Федорець має понад 100 наукових робіт, 36 авторських свідоцтв СРСР, багато з яких впроваджені в промисловості.

Під керівництвом В.О. Федорця захищені 5 кандидатських і 1 докторська дисертації.

Хаймович Єфрем Мойсейович

Хаймович Єфрем Мойсейович народився 1 квітня 1900 року у селі Нехаївка Сосницького повіту на Чернігівщині у родині службовця-рахівника. З 1905 року сім''я мешкала в Житомирі.

У 1919 році Є. М. Хаймович закінчив Житомирське комерційне училище, потім працював викладачем у школах Житомира.

У 1922 році був відряджений спілкою "РАБОТОУГОС" та Волинською Губпрофрадою навчатись в КПІ, який закінчив у 1926 році за спеціальністю "Металорізальні верстати". Отримав призначення на суднобудівний завод у Миколаєві, де працював до грудня 1931 року та одночасно викладав на вечірньому відділенні Миколаївського кораблебудівного інституту.

Після захисту дисертації "Дослідження кромкостругальних верстатів" був переведений на посаду наукового керівника сектору обробки металів різанням УкрНДІМаш, де працював до 1935 року. Одночасно працював з 1932 року професором Київського вечірнього індустріального інституту, з 1937 року - в Київському індустріальному інституті.

Організатором і першим завідувачем кафедри верстатів КПІ був виконувач обовязків професора А. Н. Рабінович, а одним з перших викладачів - виконувач обовязків професора Є. М. Хаймович Тематикою наукових досліджень Є. М. Хаймовича у верстато- і авіабудуванні було обумовлено і вибір одного з основних напрямів наукових досліджень кафедри: дослідження гідроприводу верстатів. При кафедрі було створено також невелике конструкторське бюро, яке розробляло креслення декількох типів верстатів.

При КПІ успішно діяв осередок ВНІТОМАШ, куди входили професори, доценти, викладачі і науковці інституту. Члени ВНІТОМАШ, серед яких був і Є. М. Хаймович, організували в 1934 році Київське обласне відділення і очолили більшість його комітетів. Є. М. Хаймович керував комітетом устаткування.

Є.М. Хаймович працював над проблемами теорії і конструкцій механізмів гідроприводів і гідроавтоматики верстатів, над питаннями створення гідрокопіювальних пристроїв для обробки складних фасонних форм.

У 1936 році видана книга Є. М. Хаймовича "Гідравлічні приводи у верстатах", в 1937 році - "Карусельні верстати, їх дослідження і розрахунок".

У 1939 році Є. М. Хаймович захистив докторську дисертацію з гідравлічних слідкуючих систем металорізальних верстатів і в 1940 році був затверджений у вченому ступені доктора технічних наук і вченому званні професора. З 1938 по 1941 рік професор Є. М. Хаймович був деканом ММФ. У цей період ним була організована лабораторія гідроприводів верстатів.

В період Великої Вітчизняної війни, з 1941 по 1944 роки кафедра разом з інститутом були евакуйована до Ташкенту, де розмістилась на площах Середньоазіатського індустріального інституту. В цей час Є. М. Хаймович став завідувачем кафедри верстатів.

Інститут, а разом з ним і кафедра повернулися до Києва в серпні 1944 року. Інститут був зруйнований. Довелося відновлювати зруйновані аудиторії і лабораторії, оснащувати їх необхідним устаткуванням і приладами.

Колектив кафедри в післявоєнні роки проводив велику наукову роботу і роботу по наданню допомоги промисловості в розробці нового технічного устаткування.

У 1947 році видана книга Є. М. Хаймовича "Гідравлічні приводи верстатів", у 1950 році "Гідроавтоматика копіювальних верстатів", в 1953 році "Гідроприводи і гідроавтоматика верстатів". У 1957 році наукова праця Є. М. Хаймовича видається в Чехословаччині, в 1957…1959 роках виходять 3 видання підручника для вузів "Olhydraulik". Видання підручника повторять в 1965 і 1968 роках. В 1965 році книга Є. М. Хаймовича видається у Великобританії та Франції.

Значну частину свого життя Є. М. Хаймович присвятив гідропневмоавтоматиці, розуміючи її значення не тільки для металорізальних верстатів, але і для інших областей техніки і народного господарства. Він став ініціатором створення в 1965 році в КПІ кафедри гідропневмоавтоматики, першим завідувачем якої став його учень проф. О. Ф. Домрачев.

У всіх наукових і конструкторських розробках кафедри бере активну участь не тільки сам Є. М. Хаймович, але і його аспіранти. Є. М. Хаймович підготував понад 30 аспірантів і здобувачів з багатьох країн світу. Учні Є. М. Хаймовича згодом успішно займалися науковою роботою, багато хто з них заснував свої наукові школи, захистив докторські дисертації (В. К. Кулик, А. В. Тімченко, О. Ф. Домрачев, В. О. Федорець, В. В. Чкалов, Н. П. Стародуб, Лі Чан Ци (КНР), Н. М. Лич, В. Б. Струтинський).

За досягнуті успіхи в науковій і педагогічній діяльності Є. М. Хаймович нагороджений орденом "Знак пошани" і медаллю "За трудову доблесть".

Є. М. Хаймович керував кафедрою до 1976 року, після чого працював професором-консультантом до останніх днів свого життя.

До свого 80-ліття Є. М. Хаймович мав понад 100 опублікованих праць, зокрема понад 20 книг, виданих в СРСР і за кордоном.

Помер Є. М. Хаймович 16 липня 1980 року. Створена ним наукова школа з гідроприводу верстатів відома в багатьох країнах та успішно розвивається і діє.

 

Спину Гліб Олександрович

Гліб Олександрович Спину народився 16 травня 1918 року в містечку Первомайську на Миколаївщині.

В 1941 році Г. О. Спину успішно закінчив Київський політехнічний інститут з кваліфікацією інженера-механіка.

Та почалась Велика Вітчизняна війна.

Г. О. Спину направляють на навчання в Київське артилерійське училище.

Після закінчення артилерійського училища Г. О. Спину потрапляє на фронт, в самісіньке пекло війни.

Пройшовши з боями пів-Європи, війну він закінчив у званні старшого лейтенанта артилерії, а демобілізувався в 1948 році вже в чині капітана.

Пройшовши ту страшну війну від початку до переможного кінця, Г. О. Спину був нагороджений двома орденами та сімнадцятьма медалями, серед яких три бойові.

Після демобілізації Г. О. Спину працював в Інституті фізики АН УРСР на посаді головного конструктора.

У 1949…1951 роках він розробив принцип та створив перший в СРСР токарний верстат з програмним керуванням на основі магнітного запису. Доповідь про цю роботу Г.О. Спину виголосив у 1953 році на науково-технічній раді ЕНІМС "СТАНКІН".

З 1957 по 1969 роки Г. О. Спину працював завідувачем відділу Інституту автоматики міністерства приладобудівної промисловості СРСР.

Під його науковим керівництвом, спільно з Інститутом кібернетики АН УРСР, була виконана робота зі створення системи цифрового програмного керування газорізальним верстатом "Авангард" на Миколаївському суднобудівному заводі. Виконано також комплекс робіт з автоматизації проектування технології для верстатів з програмним керуванням.

Протягом 1969…1982 років Г. О. Спину працював завідувачем відділу Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона. В ці роки під його науковим керівництвом був створений перший в СРСР промисловий робот для контактного зварювання моделі ИЭС-960, який увійшов до каталогу "Современные роботы", виданому в Москві в 1984 році.

Вся подальша наукова діяльність Г. О. Спину присвячена теорії та практиці створення роботизованих технологічних комплексів для металорізальних верстатів.

Кандидатську дисертацію на тему "Автоматичне керування верстатами за допомогою магнітного запису" Г. О. Спину захистив у Київському політехнічному інституті в 1957 році.

В 1969 році Г. О. Спину захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук на тему "Розробка та дослідження цифрових систем для автоматизації проектування та виготовлення деталей машинобудування". Вчене звання професора він отримав у 1981 році. В 1979 році на пропозицію кафедри металорізальних верстатів КПІ Г. О. Спину вперше в Україні створив і почав викладати курс "Промислові роботи", а з 1982 року розпочав роботу на кафедрі на посаді професора КПІ.

За роки своєї наукової діяльності Г. О. Спину опублікував понад 140 наукових праць, серед яких є монографія "Промышленные роботы для сварки" (1977 рік). За цикл підручників з робототехніки Г. О. Спину став лауреатом Державної премії України з науки і техніки за 1996 рік. Крім вищезгаданих, в науковому доробку Г. О. Спину ще вісім навчальних посібників і монографій.

Г. О. Спину підготував шістьох кандидатів і двох докторів технічних наук. Йому присуджено звання заслуженого викладача КПІ. Як видатний діяч науки і техніки, Г.О. Спину отримував довічну державну стипендію.

Г. О Спину мав різнобічні захоплення. Він дуже любив подорожувати. В складі делегацій він побував у багатьох країнах світу. Також Г. О. Спину захоплювався фотографією.

Життя Г. О. Спину обірвалось 16 серпня 2006 року.

До останнього часу Г. О. Спину був відданий своїй справі, працюючи на посаді професора-консультанта кафедри "Конструювання верстатів та машин" НТУУ "КПІ".

Орліков Михайло Львович

Орліков Михайло Львович народився 9 вересня 1911 року в місті Єлисаветграді (нині - Кіровоград) Херсонської губернії в сім''ї вчителя. В дев''ять років залишився сиротою і виховувався старшим братом.

Закінчив семирічну школу в місті Кіровограді і в 1927 році вступив до Київського механічного технікуму, після закінчення якого в 1930 році працював техніком по устаткуванню на Київському машинобудівному заводі імені Артема.

У 1933 році вступив на другий курс КПІ, який і закінчив за фахом "Металорізальні верстати" з відзнакою, отримавши рекомендацію в аспірантуру.

До 1945 року працював в конструкторському бюро Київського верстатобудівного заводу імені Горького, займався проектуванням верстатів-автоматів, які були впроваджені у виробництво. За свою роботу на заводі М. Л. Орліков був двічі нагороджений атестатом відмінника соціалістичного змагання Народного комісаріату верстатобудування СРСР.

М. Л. Орліков активно займався дослідницькою діяльністю і з 1939 року без відриву від виробництва навчався в аспірантурі КПІ, де його науковим керівником був професор Є. М. Хаймович.

Навчання в аспірантурі перервала Велика Вітчизняна війна. Разом із заводом М. Л. Орліков потрапив в евакуацію в місто Кизил на Уралі і лише в 1945 році зміг продовжити заняття аспірантурі.

У 1947 році він захистив кандидатську дисертацію на тему "Дослідження холостих ходів одношпиндельних токарних автоматів" і став працювати на кафедрі металорізальних верстатів Київського політехнічного інституту спочатку асистентом, а з 1954 року - доцентом.

Займаючись викладацькою діяльністю, він не поривав зв''язків з рідним заводом і займався проблемними питаннями проектування верстатів автоматів і їх механізмів.

У 1950 році виходить друком його книга "Налагодження токарних автоматів і напівавтоматів", що була написана спільно з М. П. Бондарем і А. Я. Лопато, в 1956 році - друге видання, а в 1957 році ця книга видана в Китаї. У 1949 році випущена книга "Токарні автомати і напівавтомати".

У 1959 році М. Л. Орліков бере участь в розробці галузевої нормалі і керівних матеріалів НПМ-106-59 "Кулачкові механізми. Елементи конструкцій; основні методи проектування".

М. Л. Орліков бере участь в науково-дослідних роботах, що проводяться кафедрою верстатів КПІ, співробітничає з конструкторськими заводами Києва, Бердичева, Житомира.

У 1973 році підготовлена до захисту і заслухана на спецраді ММІ КПІ докторська дисертація на тему "Проблеми точності і продуктивності токарних автоматів", яка, на жаль, так і не була затверджена ВАК СРСР.

У 1974…1979 роках М. Л. Орліков працює на посаді професора, а з 1980 року виходить на пенсію і за договором працює доцентом до останніх днів життя.

Напрям науково-дослідних робіт М. Л. Орлікова - дослідження точності і продуктивності токарних автоматів і розробка їх цільових механізмів - багато в чому був обумовлений специфікою розвитку регіонів України, де з''явилися заводи по виробництву верстатів-автоматів і, звичайно, особистим конструкторським досвідом.

Сьогодні розвиток цього напряму призвів до появи робіт зі створення токарних модулів на агрегатно-модульному принципі, синтезу затискних механізмів і пристроїв автоматичного маніпулювання об''єктами автоматів, верстатів з числовим програмним керуванням і гнучких виробничих систем, очолюваних учнем М. Л. Орлікова, професором Ю. М. Кузнєцовим.

У 1970-і роки на кафедрі верстатів КПІ остаточно сформувалася і наукова школа по дослідженню динаміки верстатів. Очолив цей напрям М. Л. Орліков. Він написав один з перших підручників по динаміці верстатів, що витримав два видання.

Помер М. Л. Орліков 6 лютого 1998 року.

М. Л. Орліков залишив по собі понад 120 наукових робіт, зокрема 10 книг та понад 15 авторських свідоцтв СРСР, що стосуються пристроїв для верстатів-автоматів, перше з яких М. Л. Орліков отримав на токарно-револьверний автоматичний верстат ще в 1947 році (авторське свідоцтво СРСР №82658).

Під його керівництвом захищено 8 дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук. Його вихованці працюють на кафедрі верстатів і понині.

 

Розсилки

Нова інформація

На шляху співробітництва та інноваційного розвитку
17.11.2017 | 
На шляху співробітництва та інноваційного розвитку На запрошення... Read more...
День відкритих дверей
08.11.2017 | 
День відкритих дверей ММІ відбудеться 18.11.2017 о 12:00 у головному... Read more...
Запрошення
08.11.2017 | 
Шановні колеги! 9 листопада 2017 року о 16:00 в Залі Засідань... Read more...
Joomla! Україна

Відвідування сайту


mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСьогодні93
mod_vvisit_counterВчора274
mod_vvisit_counterЦього тижня1647
mod_vvisit_counterМинулого тижня2367
mod_vvisit_counterЦього місяця4892
mod_vvisit_counterМинулого місяця11980
mod_vvisit_counterВсього362966

На сайті (за останні 20 хв.): 3
Ваш IP: 54.227.51.103
Зараз: 2017-12-16 10:15

Heidenhain

  • Банер